На паперовім небі я малюю
Всю ніч твоє обличчя фарбами журби,
Душі самотньої невидимі скарби
Своєму божевіллю я дарую.

Навколо сміх, і галас, і знущання,
Та світ вже вмер !.. Я так тебе люблю,
Що в храмі – пеклі сам себе спалю
На вівтарі безжального кохання !

Тепер моя душа лише твій голос чує,
А всякий інший звук лише напівіснує,
Вже згасли хижі очі безсоромних міст,
І про минуле жалкувати я не стану:
Всі речі втратили свій попередній зміст,
Весь світ безмежний у твоїх очах розтанув...

Серпень  2003 р.