Ми для Вічності тільки краплини –
Так було і так буде завжди,
Але дивно, що в серці дитини
Із грайливої світлої піни
Виростають химерні світи...

Нерозбірливий Вічності почерк
І безжальна її таїна,
Наче згубна краса. Той, хто хоче
Подивитися їй прямо в очі,
Мусить випити чашу до дна:

Наче жертва повільної страти,
Холод жаху відчути грудьми,
Біля краю безодні кружляти –
Й все для того, щоб знову пізнати,
Що нічого не знаємо ми!

Почуття наші плинні і тлінні,
В мертвих мріях немає тепла.
Наша віра – слабке мерехтіння.
Вітер носить, як листя осіннє,
Наші долі, серця і тіла...

Але дивно – крізь цей чорний смуток
Пробиваються квіти-пісні.
Я не можу нічого збагнути,
Та для щастя достатньо відчути,
Як співає душа навесні,

Й світ, мов радісна музика, лине
І наповнює серце моє.
Ми для Вічності тільки краплини,
Тільки дивно – з примарної піни
Незбагненна любов постає !..
Жовтень 2004 р.